Свій погляд

Twitter

В руках тримала первоцвіт,
ще зовсім юна - двадцять літ.
Хустина чорна, коси з сивиною.
Німіли на устах слова:

- Світ збожеволів! Вже вдова.
Доля її написана війною.
Трави схилялися услід,
ішла туди, а там граніт,

на нім коханий, що не повернувся з бою.
В дощі ховала тихий плач,
а з неба чулося:
- Пробач! Моя душа завжди буде з тобою.

Під серцем билося дитя,
їй так хотілось забуття.
А він у снах благав:
- Кохана, треба жити.

О Господи, зарадь біді.
Такі вродливі й молоді,
вдовиним шляхом на могили несуть квіти....
В руках тримала первоцвіт.

Ще зовсім юна - двадцять літ.
В очах блакитних болю так багато.
Горнула до грудей дитя, що повернуло до життя,
а доня камінь обіймала:
- ТАТО!

Соломія Українець